<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в сообществе КиноМЕТА
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Ноябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Червоний Дракон

Reh | 2009-06-08 15:06:38  
Сообщение прочтено 2072 раз

"А в тебе, Вілле, ніколи не траплялося нападів паніки?.."

     "Червоний Дракон", дитя Бретта Ретнера, з'явився на світ 2002 року як пріквел епохального трилеру "Мовчання ягнят" (1990). І знаєте, "Дракон" мені сподобався принаймні не менше. А може, й більше.

      Можливо, це тому, що "Ягнят" я переглядала із жахливим піратським перекладом, тоді як "Дракона" мені пощастило знайти із професійним російським багатоголосником. (Не можу не висловити свого захоплення на адресу акторів, які позичили свої голоси трьом головним мужчинам цього фільму. Усе так, як і має бути. Ганнібал Лектер - іронічний, зловісний, розсудливий. Вілл Ґрем - негучний, без патетики, але рішучий: долає сам себе. Френсіс Доларгайд - найтихіший і... найстрашніший. За межею добра і зла.)

      Можливо, це тому, що у "Драконі" нема тих сцен із поїданням облич, які викликають більше огиди, ніж власне страху, - тоді як психологічна напруга місцями просто зашкалює, творцям фільму вдалося не перейти тієї грані, за якою зло стає неестетичним.

      Можливо, це тому, що крім Ентоні Гопкінса (вік тільки додає йому харизми), у фільмі "старрять" відразу двоє найімпозантніших і найталановитіших акторів, за якими вганяє Голлівуд: Едвард Нортон і Рейф Файнз.

     Перший, як і годиться, грає хорошого хлопця, другий - поганого.

     Емілі Вотсон. Тому, хто бачив "Розтинаючи хвилі" (Breaking the Waves) Ларса фон Тріра, можна її не відрекомендовувати; той, хто "Хвиль" не бачив, може спокійно починати знайомство з доробком цієї акторки саме з "Червоного Дракона".

     Будь-якому фільму присутність Емілі - маленької, непоказної, вразливої, - надає щирості, проникливості і якогось не награного, не пафосного, але надсадного трагізму. 

     Ентоні Гопкінс... Я дивилась цей фільм уночі, була сама в кімнаті.

     "Вілле, а ти ніколи не мав нападів ПАНІКИ?" - і скрегіт, раптовий, моторошний, дисгармонійний, як сама насильницька смерть... Мушу зізнатися: в цьому місці я здригнулась і щосили втиснулась у диванні подушки.

     "Чому спіймати Ганнібала Лектера вдалося саме вам?" - із заздрістю допитується гиденький директор психушки.

     "Я дозволив убити себе".

     Милий Ед Нортон, скромний герой, стриманий і самовідданий... ні, не все так просто. Його Вілл має дар емпатії, він спроможний прочитувати сценарії, за якими діють злочинці-маніяки: його інтуїція проникає в задуми, створені хворобливою уявою параноїка. Як жити з цим? Як подужати власне минуле? Вілл має побороти не тільки маніяка, а і свій страх. І Лектер пречудово розуміє це. Тому і глузує."Вілле, від тебе смердить страхом".

     Ну і Рейф Файнз alias Френсіс Доларгайд. Майже про кожну роль Файнза можна говорити й писати через таке ось alias: він проживає життя свого персонажа, перевтілюється в нього без останку. (Неприємні винятки, НМСД, "прохідні" картини Файнза, не варті перегляду, - "Відданий садівник" і "Пані покоївка".) Ні, Доларгайд - не найглибший образ Файнза, так само як і Вілл Ґрем - далеко не все, що може показати на екрані Нортон; але обидві ролі - добротні, якісні роботи двох дуже талановитих людей.

     Ось Файнз нахиляється над збожеволілим від переляку Філіпом Сеймуром Гоффманом (бачите, який зірковий склад? до речі, й Гоффманові 5 балів за журналюгу-пронозу!), цідить похмуро і зненависно:

     "Ви тремтите від страху. Але не страх, не страх потрібен мені від вас. ДЕ ВАШ ЗАХВАТ?"

     ...Сцена з тигром. Я зумисне прокручувала її разів із п'ять. Нічого не скажу, тільки подивіться на обличчя Файнза. ПОДИВІТЬСЯ НА НЬОГО.

     Тепер швиденько про те, що мені НЕ сподобалось. В основному це два моменти:

     1. Відверті реверанси у бік вуйка Фройда.

     2. Дурнувата кінцівка у 100% голлівудських традиціях. Зі стріляниною, акробатичними вправами і т.д.

     Утім, ці невеличкі мінуси не нівелюють загального - вельми позитивного - враження. Дивіться цей фільм (і неодмінно в якісному озвученні). Там є розбиті дзеркала, різьблені знаки на деревах і англійський романтизм. А ще там є вогонь. Вогонь охоплює старий будинок, і в ньому згоряють темні таємниці минулого. Вогонь, вогонь палить покалічену душу головного героя.

     ...Окремо відзначу оператора Данте Спінотті (гра світла-темряви теж добряче нагнітає саспенс!) та авторів саундтреку, їх троє: Денні Елфмен, Джек Ньюлон і - увага! - Фелікс Мендельсон.

     P.S. А ви як гадаєте: якщо оркестрант недостатньо вправно виконує свою партію - може, з'їсти його, і квит? Smile

     P.P.S. Жіночкам на радість:

Слушаю музыку: Фелікс Мендельсон :)
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены